|
Дослідження ямних пам'яток СтеповоЇ УкраЇни, які виконувалися
упро-довж 80 - 90х років із залученням значних за обсягом
масивів поховань та вико-ристанням сучасних методів Їх
аналізу, поставили під сумнів доцільність виділен-ня у
межах ямноЇ культури (далі ЯК) окремих локальних варіантів.
Підставою для цього постають результати аналізів, які
виявили значну відмінність між пам'-ятками, що традиційно
поєднувалися у межах певних локальних варіантів та Їх
більшу схожість з масивами поховань інших локальних варіантів.
Натомість М.О.
Ричковим виділяються два основних масиви ямних пам'-яток:
Правобережний, у якому поєднуються поховання дніпропетровськоЇ,
ін-гульскоЇ, правобережноЇ та лівобережноЇ південнобузських
та одеськоЇ груп; та Лівобережний, до якого увійшли молочанська,
південно-херсонська, північно-кримська, софіЇвська, та
група херсонського Лівобережжя Дніпра [Рычков, 1990.С.115-117].
Відмінність між цими двома масивами пам'яток пояснюється
дос-лідником відмінністю етнічних процесів на право -
та лівобережжі, а Дніпро, у та-кому випадку, постає певним
кордоном між двома масивами етнічно близького населення
[Рычков, 1990.С.158].
При побудові
хронологічноЇ класифікаціЇ ямних пам'яток СтеповоЇ УкраЇ-ни
А.В. Ніколовою були залучені до аналізу поховання 12 територіальних
груп. На думку дослідниці слід виділяти три напрямки в
орієнтаціЇ зв'язків між окрес-леними групами, які пов'язані
зі щляхами просування носіЇв ЯК до украЇнських степів.
Перший репрезентований пам'ятками лугансько-донецькоЇ,
орільсько-са-марськоЇ, запорізьких лівобережноЇ та правобережноЇ,
нікопольськоЇ та одесь-коЇ груп; другий - лугансько-донецькою,
молочанською, запорізькою лівобереж-ною, каховською та
далі униз по Дніпру до Степового Криму; третій - усі нижньо-дніпровські
пам'ятки як на правому, так і на лівому березі Дніпра,
а також межи-річчя Інгулу та Південного Бугу. Причому
одним з факторів, який впливає на схожість та відмінності
між пам'ятками різних регіонів України є хронологічний
[Николова, 1992.С.7-8.].
Нами, при визначенні
місця поховань Дніпровського Надпоріжжя та Пра-вобережного
Предстепу серед пам'яток ЯК УкраЇни, також було проведено
порів-няльний аналіз. Його результати дозволяють вважати,
що пам'ятки згаданоЇ тери-торіЇ найбільш схожі з пам'ятками
лугансько-донецькій, орільсько-самарський, запорізький,
дніпропетровський та одеський; другий - молочанський,
північно-кримський, південно-херсонський та, певною мірою,
миколаЇвський регіони.
Однак, цей висновок
грунтується в першу чергу на даних поховального обряду
ямних племен СтеповоЇ УкраЇни. Втім, певні відмінності
між масивами спостерігаються С.
67. й за інвентарем. Вони, зрозуміло, не торкаються
виробів з металу та кремню внаслідок панування на той
час єдиних стандартів та техноло-гій виготовлення речей
з цих матеріалів. Проте, досить істотні відмінності помітні
у керамічному комплексі. Тут пошлемося на дослідження
ямноЇ кераміки А.В. Ніко-ловою, результати якого свідчать
про розподіл провідних керамічних типів між пам'ятками
північноЇ та південноЇ частини степовоЇ зони [Ніколова,
Мамчич, 1997. С.110,112].
Нерівномірно
зустрічаються у пам'ятках окреслених масивів й такі специ-фічні
вироби як молоточкоподібні шпильки. Наприклад, згідно
класифікаціЇ Л.Г. КовальовоЇ, у північностеповій смузі
зустрічаються шпильки лише чотирьох з се-ми типів, при
наявності шпильок усіх типів на Півдні УкраЇни. Причому
дослідни-цею фіксується розповсюдження деяких різновидів
молоточкоподібних шпильок з півдня на північ [Ковалева
Л.Г., 1991.С.32, 34].
Нарешті, відмінності
в антропологічному складі ямного населення Степо-воЇ УкраЇни
також простежуються по лініЇ північ - південь [Круц, 1997.
С.381].
Не важко помітити,
що територіально окреслені масиви поховальних пам'-яток
ЯК співпадають з північностеповою та південностеповою,
згідно Геренчуку [Геренчук, 1964], природно-ландшафтними
зонами, тобто, у межах степовоЇ зони УкраЇни можна виділити
два основних масиви ямних пам'яток - північностеповий
та південностеповий, розбіжності між якими спостерігаються
як за рисами похо-вального обряду, так і за інвентарем,
а також антропологічними даними.
В чому причини відмінностей між
окресленими масивами ямних пам'яток?
Значна відстань
між південним та північним кордонами степовоЇ зони, а
також неоднакові умови зволоження призвели до формування
рослинності від-мінного флористичного складу. Відтак,
"... степь обычно подразделяется на два типа: северную
разнотравно-типчаково- ковыльную и южную ковыльную и тип-чаково-ковыльную"
[Атлас почв…, 1979.С.11], причому південний степ є ксеро-фітним
різновидом типчинно-ковилового степу, для якого характерний
обрідний травостій [Атлас почв…, 1979.С.12]. Відмінність
рослинного покриву північноЇ та південноЇ частин степовоЇ
зони обумовила відмінності у кількості біомаси степу,
що, враховуючи характер економіки давньоямних племен,
визнало і напрямок скотарства.
Найбільш вдалою
спробою реконструкціЇ господарства ямних племен за-лишаються
праці В.П. Шилова [Шилов, 1975; 1975а. С.59-91]. Для територіЇ
ме-жиріччя Дніпра та Дону III - початку II тис. До н.
е. дослідником виділялися три провідних моделі скотарства:
спеціалізоване осіле конярство північних заплав степу
та лісостепу, господарство осілих скотарів, які розводили
головним чином велику рогату худобу у заплавах Дніпра
та Дону, та рухливе вівчарство відкри-тих степів [Шилов,
1975.С.14].
Певна специфіка
спостерігається у Північно-Західному Причорноморя'Ї. Так,
В.Г. Кушнір вважає, що пізньоямному населенню (буджацька
культура), гос-подарство якого базувалося, на думку автора,
на розведенні дрібноЇ рогатоЇ ху-доби, були властиві сезонні
міграціЇ - весною - на північ, до лісостепу, а восени
- на південь [Кушнір, 1999.С. 134]. На яких саме археологічних
матеріалах грун-тується таке положення автора не зовсім
зрозуміло, але близькість кордонів при-родно-ландшафтних
зон у цьому регіоні робить подібну модель рухливого скотар-ства
цілком імовірною.
Існування відмінних
моделей спеціалізованого скотарства ямних племен степовоЇ
УкраЇни підтверджується дослідженнями І.Ф. КовальовоЇ,
яка визначає наявність спеціалізованого рухливого скотарства
з домінантою великоЇ рогатоЇ худоби у ямних племен Орільсько-Самарського
межиріччя [Ковалева И.Ф., 1987.С.26], та А.О. Щепінського,
на думку якого, економіка носіЇв ЯК Північного Криму була
спрямована на С.68.
розведення дрібноЇ рогатоЇ худоби, насамперед вівці [Щепинский,
Черепанова, 1969.С.48].
Загалом, висновки
В.П. Шилова поділяють й автори узагальнюючих ви-дань з
археологіЇ УкраЇни - О.Г. Шапошнікова (Археология Украинской
ССР) та Ю.Я. Рассамакін (Давня історія УкраЇни). Додамо,
що обидва автори відзначають досить питому вагу землеробства
в економіці ямних племен [Шапошникова, 1985.С.350; Рассамакін,
1997.С.324-325] при загальній домінанті скотарства. В
той же час з'ясувати який саме тип скотарства існував
за часів ЯК у населення Степів - відгінний, перегінний
чи стійлово-вигінний, згідно типологіЇ запропонова-ноЇ
К.П. Бунятян [Бунятян, 1994.С.97. Табл.2], - досить важко.
Однак, навряд чи помилковим буде припущення щодо більш
мобільного характеру скотарства у племен півдня степовоЇ
зони з набагато менше розвинутою гідромережею, особ-ливо
тієЇ смуги, яка підпадає під характеристики напівпустелі.
На користь цього повинні свідчити й розбіжності у видовому
складі стада, адже дрібна рогата худо-ба здатна пересуватися
на значно більші відстані, ніж велика.
Таким чином,
спираючись на дослідження етнографів [Левин, Чебоксаров,
1946; Балакин, 1985; Чебоксаров, Чебоксарова, 1985; Алексеев,
Першиц, 1990], з вищесказаного можна зробити висновок:
населення, що залишило ямні пам'ят-ки у степовій зоні
УкраЇни репрезентує два господарсько-культурні типи -
рухли-вих напівкочових (кочових?) скотарів південно-степовоЇ
зони і зони напівпу-стель, та пастухів-землеробів північно-степовоЇ
зони.
Інша теза - що
кожен етнос, щонайменше у період свого формування, складається
з економічно пов'язаних між собою колективів, а власна
територія є обов'язковою умовою формування будь-якого
етносу [Чебоксаров, Чебоксарова, 1985], - примушує торкнутися
питання про походження носіЇв ЯК СтеповоЇ Укра-Їни.
Відзначемо, що
згідно В.М. Даниленку, основні етнокультурні процеси у
межах давньоямноЇ та азово-чорноморськоЇ ліній розвитку
степового енеоліту відбувалися у відмінних природно-географічних
умовах [Даниленко, 1974. С.87], а економічним базисом
населення азово-чорноморських (південних - Д.Т.) степів
було кочове скотарство, яке базувалося на розведенні дрібноЇ
рогатоЇ худоби [Даниленкр, 1974.С.91].
Таким чином,
причини існуючих особливостей між памя'тками ямноЇ куль-тури
півночі та півдня СтеповоЇ УкраЇни мають енеолітичні корені.
Вони обумов-люються низкою факторів, серед яких одним
з головних був природно-ландшафт-ний, яким визначалися
особливості економічного, а, напевне, і етнічного розвит-ку
населення.
|
