|
Процес розподілу зрубної культурно-історичної спільноти
на покровсько-мосоловську та бережнівсько-маївську зрубну
культури вже пройшов через порівняльний аналіз поховальних
(Отрощенко, 1994, с. 150-153; 2001, с. 113-162; 2002,
с. 15-19) та побутових (Бровендер, 2000, с. 110-136; 2000а,
с. 76-91; 2001, с. 11-16) пам'яток. Суттєві розбіжності
в наочних образах культур, що виділені, відкривають можливості
для широкого спектру порівняльних характеристик між ними.
Відмічено, зокрема, особливості господарства культур зрубної
спільноти (Otroshchenko, 2000, р. 127-131).
С.
48. Серед виробництв, показових для зрубної
спільноти, найліпше вивчені гірнича справа, металургія
та металообробка (Черных Е.Н., 1972, с. 15-20; 1976; Воскагеv,
Lеsкоv, 1980; Leskov, 1981; Агапов, 1990; Саврасов, 1998;
К1оchkо, 1998 та ін.). Якщо за доби енеоліту, ранньої
та середньої бронзи локалізація осередків металовиробництва
в степовій смузі є утрудненою (Черних Л .А., 1997, с.
14-21), то за доби пізньої бронзи ситуація принципово
змінюється. Наявний стан джерел дозволяє твердити, що
кожна з двох культур зрубної спільноти мала принаймні
один власний гірничо-металургійний центр (ГМЦ). В ареалі
покровсько-мосоловської зрубної культури ним є Каргалінський
ГМЦ, розташований в 50 км на північ-схід-схід від м. Оренбург
в Приураллі (Черных Е.М., 1997, с. 74-81, рис. 28; Каргалы
І, 2002; Каргалы II, 2002). Населення ж бережнівсько-маївської
зрубної культури переважно споживало продукцію Донецького
ГМЦ (Татаринов, 1977, с. 192-207; 1993; Бровендер, 2001,
с. 13-16). Теоретично ГМЦ могло бути більше, але реальний
стан досліджень дозволяє вести мову щодо двох таких центрів,
хоча локальні поклади мідних руд розроблялися населенням
зрубної спільноти в Поволжі, Заураллі, на східному узбережжі
Каспію та, можливо, в інших регіонах "зрубного"
ареалу.
Перша згадка
про давні (передскіфські) копальні на Каргалах, високий
професіоналізм рудокопів та мідні знаряддя праці з'явилася
в літературі XVIII ст. (Рычков, 1762). Археологічні ж
обстеження зони виробок розпочаті археологами Оренбурзького
педуніверситету лише наприкінці 80-х рр. XX ст. Поняття
"гірничо-металургійний центр,, стосовно Каргалів
ужито після ґрунтовного дослідження копалень (Черных Е.Н.,
1997а, с. 21-36). Зазначимо факти розташування селищ гірників
та металургів безпосередньо в зоні гірничих виробок доби
бронзи, що явно погіршувало побутові умови працюючих на
копальнях осіб та їхніх родичів (Каргалы 1,2002, с. 59-75).
Звертає на себе увагу ідеальне географічне розташування
Кагалів на Волго-Уральському вододілі (Общий Сирт), де
знаходилися витоки річок Ток та Самара з одного боку та
праві притоки Сакмари з коротким виходом до головного
русла Уралу - з другого. Через річкову систему Салмиша
відкривалися шляхи на північний схід до басейну р. Біла
з лісовими ресурсами гірсько-тайгової зони Уралу, де,
ймовірно, відбувалося литво мідної руди з Каргалів у великих
обсягах (Черных, 1997, с. 66-69, рис. 28, С). С.
49. Практику довозу мідної руди з Кагалів до
басейну Білої на відстань 190-280 км повторили росіяни
у ХVІІІ-ХІХ ст. (Каргалы І, 2002, с. 47-49, рис. 3.2).
Співставлення мапи поширення продукції Каргалінського
ГМЦ (Черных Е.Н., 1997, с. 68, рис. 28) з ареалом покровсько-мосоловської
зрубної культури засвідчує майже повне охоплення останнього,
крім окраїнних регіонів Зауралля та Сіверськодонеччини.
Згадана мапа органічно вписується до ареалу Євразійської
металургійної провінції (Черных Е.Н., 1997, с. 29, рис.
6; порівняйте з рис. 28 на с. 68).
Присутність давніх
копалень на Донецькому кряжі гірничі інженери засвідчили
століттям пізніше, у другій половині XIX ст. Питання щодо
існування окремого ГМЦ порушив А.С. Федоровський (1922,
с. 22-23). Обгрунтування його на вагомому фактичному матеріалі
здійснив С.Й. Татаринов, надійно пов'язавши Донецький
ГМЦ з видобувною діяльністю населення зрубної спільноти
(Татаринов, 1977, с. 192-207; 1979, с. 258-265; 1993;
2003 та ін.). Обстеження, а потім розкопки міднорудних
копалень на теренах Луганської обл. поновлено в 1995 р.
(Отрощенко, Пряхин, Беседин, Бровендер, Саврасов, 1997,
с. 95-103; Бровендер, Отрощенко, 2002, с. 53-56). Давні
виробки мідної руди обстежені та частково досліджені в
Бахмутській улоговині Донецького кряжу на схід від м.
Артемівська (Бахмута). Формально поклади мідної руди на
кряжі знаходяться в басейні правих приток Сіверського
Дінця, але вони максимально наближені до вододілів Міусу
та Кальміусу (Надазов'я), Самари, Вовчої та Бика (басейн
Дніпра). Довкола Донецького ГМЦ розташовані найчисленніші
та найбільш яскраві пам'ятки бережнівсько-маївської зрубної
культури. Мідь з руди частково виплавляли на місці видобутку,
а більшою мірою руду перевозили в багаті лісом заплави
згаданих річок (особливо Сіверського Дінця та Дніпра).
З донецької руди виготовляли продукцію лобойківського
типу (Татаринов, 1993). Саме вироби лобойківських металургів
поширювалися в ареалі бережнівсько-маївської культури
(КІоchko, 1998, р. 71-73, fig. 1). Відомі вони від Нижньої
Волги до Дніпровського Правобережжя, трапляючись вздовж
Дніпра до широти Києва (Таllgren, 1926; Тереножкин, 1961).
Продукція Донецького ГМЦ циркулювала за межами Євразійської
металургійної провінції.
C.
50. Зрозуміло, що співставлення зон переважного
поширення каргалінської та донецької міді та мідних виробів
засвідчує їхнє неспівпадання. Проте вони мають зону взаємних
проникнень вздовж лінії Єлець-Вороніж-Калач-на-Дону, Волгоград-Астрахань.
Отже, мусимо зазначити, що наявність різних поховальних
ритуалів в культурах зрубної спільноти дублюється двома
номенклатурами бронзових виробів, що репрезентують різні
металургійні провінції. Такі спостереження засвідчують,
що зв'язок окремих культур зрубної спільноти з відповідними
ГМЦ був прямим і сталим. Зі зникненням покровсько-мосоловської
та бережнівсько-маївської зрубних культур припиняються
на тисячоліття розробки, відповідно, каргалінських та
бахмутських покладів мідної руди.
Циркуляція мідної
руди, напівфабрикатів (мідних коржів), готових виробів
та металобрухту в ареалах культур зрубної спільноти аргументується
відповідними знахідками. Безумовно, мав місце й міжкультурний
обмін сировиною та продуктами металовиробництва в межах
спільноти загалом. Зовнішніми споживачами широкого спектру
бронзових виробів виступали племена лісової зони Східної
Європи: населенню приказанської та поздняківської культур
металеві вироби постачалися з ареалу покровсько-мосоловської
зрубної культури, а носіям тшинецької та сосницької культур
- з ареалу бережнівсько-маївської зрубної культури. За
підвищеною концентрацією випадкових знахідок можна припустити,
що постачання металевих виробів північним сусідам велося
переважно через регіони Казанського Поволжя та Київської
Наддніпрянщини. Знахідки комплексів ливарних форм для
виготовлення речей лобойківського типу в останньому регіоні
засвідчують, що частина продукції обміну виготовлялася
в безпосередній близькості від торжищ, можливо, з урахуванням
запитів споживачів готової продукції з чужокультурного
середовища. На таку можливість вказують і матеріали могильника
Малополовецьке біля м. Фастів Київської обл., де представлено
матеріали тшинецької та бережнівсько-маївської зрубної
культур (Лисенко, 1996, с. 108-110; Лысенко, 1998, с.
96-117). Неподалік від нього знайдено комплекси ливарних
форм лобойківського типу біля сіл Мазепинці та Івановичі
(Кlochko, 1998, fig. 1).
Активне функціонування
Каргалінського ГМЦ припадає на другий період розвитку
покровської зрубної культури, а в С.
51. абсолютних датах на XVII-XV ст. до н. е.
(Черных Е.Н., Лебедева, 2002, с. 14-15). Донецький ГМЦ
функціонував впродовж двох періодів бережнівсько-маївської
зрубної культури (ХV-ХІІІ ст. до н. е.), а калібровані
дати з Картамишу, одержані в Київський лабораторії (виконавець
М.М. Ковалюх), дозволяють навіть дещо подавнити цей часовий
діапазон. Отже, можна говориnи про часткову синхронізацію
ГМЦ зрубної спільноти та про реальність контактів між
ними. На це вказує й знахідка біконічного горщика, орнаментованого
двома валиками в традиціях пам'яток маївського типу, в
ямі №33-а на поселенні рудокопів Горний на Кагалах. Цей
комплекс віднесено до пізнішої на поселенні субфази В-2
(Каргалы II, 2002, с. 110-124, рис. 5.4). Характер та
масштаб контактів між ГМЦ зрубної спільноти вимагають
додаткових досліджень.
|
