В проблемі
вивчення бронзових клепаних казанів впродовж останніх
років відбулися важливі події варті уваги. Здійснено
публікацію пох. 16 могильника Комсомольський в Астраханській
обл. РФ до речового супроводу якого входив клепаний
казан на конічному піддоні (Вогoffka, Sava, 1998, s..71,
аЬЬ. 37,1). Цей комплекс віднесено до другого періоду
бережнівсько-маївської зрубної культури (БМЗК) і датовано
ХIV - ХIII ст. до н. е. (Отрощенко, 2001, с. 160-162,
мал. 33,1). Нещодавно, один з авторів цього тексту,
виходячи з розміщення на мапі Східної Європи казанів
на конічному піддоні двома ланцюгами в широтному напрямку,
припустив: "З огляду на розрив ланцюга між Дніпром
та Волгою, можна чекати тут знахідок казанів, зокрема
- в лівобережному лісостепу України" (Отрощенко,
1997, с. 16). Саме в останньому регіоні, біля м. Лубни
Полтавської обл., 2002 року став відомим скарб бронзових
речей, а серед них - бронзовий клепаний казан на конічному
піддоні (люб'язне повідомлення В.І. Клочка, якому автори
висловлюють подяку за інформацію та дозвіл послатися
на цей факт). Матеріали скарбу продемонстровано на виставці
старожитностей з приватних колекцій "Тобі, Україно!"
(Київ, березень-червень, 2003 р.). І, нарешті, вперше
знайдено клепаний казан кіммерійської доби в похованні
новочеркаського типу з кургану 2 біля Бельмак-Могили
в Запорізькому Надозів'ї. Казан виявився напівсферичної
форми, біметалевим: дно та тулуб С.
117. склепані з двох бронзових штаб, а вінце
було відкуте із заліза (Самар, Антонов, 1996, с. 63-67,
рис. 41,2-3).
Практично непоміченою
для науковців залишилася публікація клепаного казана
в інформаційно-рекламному проспекті, виданому в Кіровограді
(Тупчиенко, 1990, с. 8-9). Тому є сенс описати цю знахідку
детальніше. Казан передано до Кіровоградського краєзнавчого
музею у березні 1989 р. Знахідку виявлено будівельниками
під час рекультиваційних робіт на правому березі р.
Аджамки, ліва притока р. Інгул, біля с. Покровки Кіровоградського
р-ну. Казан помітили на глибині 0,5 - 0,6 м, можливо
в культурному шарі поселення, знищеного рекультивацією.
Обстеження на місці знахідки додаткових матеріалів не
дало. Казан пошкоджено у верхній частині ножем бульдозера,
втрачено фрагмент верхньої (п'ятої) штаби між ручками,
зірвано частину клепок, що скріплювали четверту та п'яту
штаби. Загальна висота казана -0,82 м, діаметр вінця
- 0,52 м, діаметр дна - 0,2 м . Посудина має сплощений
та ледь відігнутий назовні край вінець. Вінця переходять
у тулуб плавко, через ледь позначену шийку. Тулуб має
максимальний діаметр (0,66 м) у верхній частині, де
є зона сполучення четвертої та п'ятої штаб, а нижче
він поступово звужується до плаского дна. Казан конструювали
знизу вгору, шляхом опускання кожної наступної штаби
в попередню з наступною фіксацією суміжних штаб за допомогою
бронзових клепок. Нижня штаба відкута разом із денцем,
її висота - 0,1 м. Висоти другої та третьої штаб - 0,21
м, четвертої - 0,2 м, п'ятої, з вінцем - 0,19 м. Ручки
казана відлиті разом з верхньою штабою і додатково прокуті.
Зовнішня висота ручки - 0,07 м, внутрішня - 0,05 м.
Зовнішня ширина ручки - 0,16 м, внутрішня - 0,07 м.
Зовнішня поверхня посудини декорована вертикальним рифленням,
що нагадує смуги, зроблені зубчастим штампом на посуді
першого періоду покровської зрубної культури. Не тільки
декор, але й силует та пропорції казана нагадують типові
форми керамічного посуду названої культури (Санжаров,
1998). Найближчою аналогією казанові з Покровського
слугує другий клепаний казан з Миколаївського музею
(Кривцова-Гракова, 1955, с. 133, рис. 31,2). Обидва
казани ріднить форма вінця та тулуба, оформлення зовнішньої
поверхні псевдорозчесами. Позаяк на миколаївському казані
втрачені ручки та денце, то його первісний вигляд можна
реконструювати С. 118.
за допомогою казана з Покровського, тобто як пласко-денний,
склепаний з п'яти штаб. Отже, другий казан з Миколаївського
музею можна долучати до ранньої групи клепаних казанів
з пласким дном.
Датування казанів
цього типу полегшується наявністю прямих аналогій їм
у матеріалах, пов'язаних із шахтовими гробницями Мікен
(Саго, 1930). Мікенські аналогії дозволяють вийти на
абсолюту дату в межах останньої третини XVII - XVI ст.
до н. е. (Randsborg, 1991, р. 92). Комплекс з клепаним
казаном в пох. 2, кург. 4 біля ст. Суворовської у Передгірському
р-ні Ставропільського краю, РФ (Нечитайло, 1977, с.
50 - 58) дозволяє синхронізувати ранні казани з сейминським
хронологічним обрієм східноєвропейських старожитностей
та першим періодом покровської зрубної культури. Поза
увагою фахівців лишився факт знахідки поруч із казаном
першого типу в кургані біля с. Старомихайлівки за 10
- 12 км від м. Ставрополя фрагментів горщика, декорованого
наліпним валиком з насічками. Ці матеріали пов'язані
зі зруйнованим впускним похованням (Минаєва, 1966, с.
171, рис. 1).
Казани другого
типу, на конічному піддоні, щільно пов'язані з ранньою
групою і технологічно, і морфологічно, і знаходженням
в системі пам'яток зрубної культурно-історичної спільноти.
Тобто, напрацьована технологія розвивалася, а продукція
ковалів та ливарників поширювалася. На це вказують факти
знахідок казанів цього типу на півночі, в зоні лісостепу
від Волині до Приуралля. Більшість казанів на піддоні
потрапляють до ареалу БМЗК. А решта припадає на терени
синхронних їй культур (сабатинівська, тшинецько-комарівська,
сускансько-луговська). Отже, БЗМК географічне знаходиться
в центрі ареалу казанів на піддонах. Вже перші дослідники
клепаних казанів (В.О. Городцов, М.О. Макаренко) помітили
їх зв'язок з певними типами керамічного посуду, О.О.
Кривцова-Гракова конкретизувала таку залежність, показавши
керамічні прототипи форми та декору казанів. Зокрема,
казани другого типу повторювали форми кубків на конічному
піддоні, що були поширені в ареалі БМЗК в якості поховального
посуду. Відомі такі кубки й на теренах сусідніх культур,
синхронних БМЗК. Зазначимо, що виробники ранніх (пласкоденних)
казанів орієнтувалися на неоковирні форми кухонного
посуду, які М. Макаренко образно зіставив з макітрами:
"1а formе С. 119.
d'un vase ukrainien nomme makitra" (Makarenko,
1930, p. 48, fig. 20). Продуцієнти ж казанів на піддонах
мали за взірець вишукані форми столової кераміки - пишно
декоровані лисковані кубки на піддонах. Виходячи з такого
спостереження, слід зробити логічне припущення, що казани
на піддоні могли продукуватися саме в ареалі виготовлення
відповідних кубків.
Перша комплексна
знахідка кубка здійснена ще у 1887 - 1889 рр., під час
розкопок В.М. та І.М. Леонтовичами курганної групи "Дача
Капітанової" на захід від с. Трьохізбенка на лівому
березі Сіверського Дінця, нині - Новоайдарський р-н
Луганської обл. (Супруненко, 2000, с. 246 - 247, рис.
4), Знаменно, що тоді ж (1887 р.) І.І. Шамшев у кургані
(?) відкрив поховання з клепаним казаном на піддоні
біля с. Іванівського на Лівобережжі Нижнього Дону (Каталог,
1979, с. 53,табл. 17, 17). С.Н. Братченко повідомив
нам, що кованих казанів було виявлено там два, але в
колекції Новочеркаського музею Донського козацтва збереглася
лише одна посудина. Наступні чотири комплексні знахідки
кубковидного посуду пов'язані з розкопками В.О. Городцова
на Правобережжі Сіверського Донця, безпосередньо в регіоні
мідних родовищ Донецького кряжу. Б.О. Латинін зібрав
інформацію щодо 15-ти кубків, виявлених до його арешту
в 1935 р. Ці матеріали зберігаються в науковому архіві
Державного Ермітажу (любязне повідомлення В.С. Бочкарьова).
Концентрація кубків фіксувалась тоді в середній течії
Сіверського Донця та в Дніпровському Надпоріжжі в межах
колишньої Катеринославської губ., а місцем збереження
переважної більшості з них став Дніпропетровський історичний
музей ім. Д. Яворницького. Подальші розкопки лише підвищили
концентрацію кубків в окреслених регіонах та в проміжному
між ними Орільсько-Самарському межиріччі (Волкобой,
1980, с. 69 - 71, рис. 1 - 3).
Керамічних
кубків виявлено приблизно втричі більше ніж казанів
на піддонах, але локалізація їх в межах БМЗК с дещо
вужчою. Ареал максимальної насиченості кубками БМЗК
охоплює степове межиріччя Дніпра та Сіверського Дінця
з виходом на узбережжя Азовського моря, аж до дельти
Дону. Кубковидний посуд знайдено і в районі Бахмутських
копалень (Гатаринов й др., 2001, с. 29, рис. 7). Зона
максимального поширення кубків, таким чином, накладається
на Донецький ГМЦ і такий збіг ареалів
С. 120. навряд чи можна вважати випадковим.
Справа в тому, що виробництво клепаних казанів вимагало
не лише сполучення навичок ковальської та ливарної справи,
але й значної кількості металу для виготовлення штаб,
вушок, піддонів, значної кількості клепок. Отже, залежність
казанярів від джерел сировини була дещо більшою ніж
у майстрів з виготовлення інших видів металевої продукції.
Тому припущенню щодо виготовлення казанів на конічному
піддоні у Донецькому ГМЦ дістає принаймні логічних підстав.
Думку щодо
зв'язку осередків виготовлення клепаних казанів з родовищами
відповідної сировини висловив М.П. Тупчієнко, публікуючи
казан з Покровки. Конкретно він мав на увазі рудні родовища
Криворізького басейну, мотивуючи можливість виготовлення
казанів з Кіровоградського музею безпосередньо на Кіровоградшині,
в ареалі Інгуло-Червономаяцького осередку металообробки
(Тупчиенко, 1991, с. 9). В.С. Бочкарьов, навпаки, вважав,
"що казани відносяться до того часу, коли своєрідність
окремих металообробних осередків різко послаблюється
або ж зовсім сходить нанівець" (1972, с. 66). Проте
присутність казанів у комплексах з ст. Суворовської
та Комсомольського переконують нас у тому, що активне
їх виготовлення припадає на час розквіту гірничої справи
та металообробки, відповідно, за першої та другої фаз
доби пізньої бронзи (ПБВ-1 та ПБВ-2, за Є.М. Чернихом).
Що ж стосується казанів на піддонах, то їхній ареал
найліпше вписується до лобойківсько-деребеденівської
зони металообробки (Бочкарев, 1990, с. 4 - 5). Ця зона
функціонувала ще й після припинення розробок мідної
руди на Каргалах в Оренбурзькій обл., що активно проводилися
населенням покровської зрубної культури в ХVII - ХV
ст. до н.е. (Каргалы, II, 2002, с. 125 - 127). Клепані
казани з Середньої Волги (Домашки, Булгар) можна пов'язати
з сускансько-луговською культурою, що змінила покровську
зрубну і в ареалі якої знайдено відомий Дербеденівський
скарб з Татарстану (Кузьминых. 1981, с. 57 - 59, рис.
7; 8). Синхронізація БМЗК з сускансько-луговською культурою
проведена за наявністю в обох федорівських впливів та
згадуваних кубків на піддонах (Отрощенко, Рассамакін,
1997, с. 23 - 25).
Дозволимо собі
також звернути увагу на перший казан з Кіровоградського
музею, знайдений в с. Новопавлівка. Видала його С.
121. О.О. Кривцова-Гракова як округлоденний
(1955, с. 133, рис. 31, 3). Надалі цей малюнок кочував
з видання до видання, впливаючи на розробку типології
казанів. Проте міскість з Новопавлівки має невелике
увігнуте денце й склепана з чотирьох суцільно литих
штаб. Три нижні входили одна в одну, а четверта штаба,
відлита разом з ручками та відігнутим назовні вінцем-комірцем,
накривала третю. На верхню штабу припадає максимальний
діаметр посудини та високі плічка, відокремлені виступом
від доволі високої шийки. Поверхня четвертої штаби декорована
рифленням. Загалом казан з Новопавлівки можна вважати
модифікацією округлоденних казанів, пов'язаних з ареалом
сабатинівської культури (Отрощенко, 1997, с. 17). Певна
морфологічна близькість цих казанів до дворучних чаш
культур сабатинівської та Ноуа дозволяє припускати їхнє
місцеве виготовлення, можливо на базі Інгуло-Червономаяцького
осередку металообробки, про що вже йшлося вище.
Наприкінці
дослідження дозволимо собі деякі узагальнення. З урахуванням
останніх знахідок та додатково зібраної інформації загальна
кількість клепаних казанів на півдні Східної Європи
досягла 30-ти. 15 з них виявлено в Україні, 10 -в Російській
Федерації, 4 - в Республіці Молдова, 1 (за любязною
інформацією В.С.Бочкарьова) - в Казахстані. З урахуванням
темпів приросту знахідок: приблизно один казан на 10
років, не варто чекати суттєвих змін в пропорціях теренового
розподілу знахідок.
За клепаними
казанами доволі міцно утримується імідж "кіммерійських",
створений авторитетами В.О.Городцова (1928) та В.С.
Бочкарьова (1972). Це видно навіть з назв статей, наведених
у бібліографії. Критика такого підходу О.І. Тереножкіним
(1982), здасться, лишається не почутою. Але комплексні
знахідки, згадувані вище, та відкриття власне кіммерійського
казана біля Бельмак-Могили дозволяють нам остаточно
зняти міфологічний шарм з цієї цікавої й важливої проблеми.
Виготовлення кованих казанів найпоширеніших типів припиняється
із завершенням функціонування Донецького ГМЦ десь на
початку XII ст. до н. е. І навряд чи такий збіг обставин
можна вважати випадковим. Традиція продукування казанів
із штаб металу збереглася, але в умовах дефіциту бронзи
їх виробництво скоротилося до мінімуму. Припускаємо,
що казани, виготовлені майстрами БМЗК С.
122. використовувалися за призначенням і
після зникнення цієї культури, тобто в бєлозерський
час, а отже могли дожити в функціональному стані до
кіммерійської доби.
ЛІТЕРАТУРА.
1. Бочкарьов В.С. Кіммерійські казани // Археологія.
- 1972. -Вип. 5.-С. 63-68.
2. Бочкарев
В.С. Факторы развития металлообрабатывающего производства
южной половины Восточной Европы в эпоху поздней бронзы
// Проблемы древней истории Северного Причерноморья
и Средней Азии (эпоха бронзы и раннего железа). - Ленинград,
1990. - С. 4-5.
3. Волкобой
С.С. Срубные погребения с кубками в Днепровском Левобережье
// Курганы Степного Поднепровья. - Днепропетровск: ДГУ,
1980. - С. 69-75.
4. Городцов
В.А. // Труды секции археологии РАНИОН. -М., 1928. -
II. - С. 46-60.
5. Каргалы
II / Составитель и научный редактор Черных Е.Н. - М.:
Языки славянской культури, 2002. - 184 с.
6. Каталог
археологических коллекций / Составитель Раев Б.А. -
Новочеркасск, І979. - 162 с.
7. Кривцова-Гракова
О.А. Степное Поволжье и Причерноморье в зпоху поздней
бронзы. - Материалы и исследования по археологии СССР.
- М., 1955. - № 46. - 168 с.
8. Кузьминых
С.В. Металлообработка срубных племен Закамья Об исторических
памятниках по долинам Камы и Белой. - Казань: ИЯЛИ им.
Г. Ибрагимова КФАН СССР, 1981. - С. 41-70.
9. Минаєва
Т.М. Нова знахідка казана кіммерійського часу // Археологія.
- К., 1966. - Т. XX. - С. 171-173.
10. Нечитайло
А.Л. Про одне з найдавніших кіммерійських поховань //
Археологія. - 1975. - Вип. 15. - С. 50-58.
11. Отрощенко
В.В. До питання про класифікацію та культурну належність
клепаних казанів // Проблеми Історії та археології України.-
Харків: АО "Бизнес Информ", 1997.-С. 16-17.
12. Отрощенко
В.В. Проблеми періодизації культур середньої та пізньої
бронзи півдня Східної Європи (культурно-стратиграфічні
зіставлення. К.: ІА НАНУ, 2001. - 290 с.
С.
123. 13. Отрощенко В.В., Рассамакін Ю.Я.
З приводу культурної належності комплексів лобойківсько-дербеденівської
зони металообробки // Сабатиновская и срубная культури:
проблемы взаимодействия Востока и Запада в зпоху поздней
бронзы. - Тез. докл. 1-ґо всесоюзн. полевого семинара
10-18.09.1990 г. - К. - Николаев -Южноукраинск, 1997.
- С. 23-25.
14. Самар В.А.,
Антонов А.Л. Отчет об археологич. Исследованиях Восточной
археологич. Зкспедиции ЗОИОПИК в 1996 г. - Науковий
архів ІА НАНУ.
15. Санжаров
С.Н. Катакомбно-покровский бытовой комплекс на Северском
Донце и некоторые проблеми культурного развития населення
Восточной Украины в финале среднего - начале позднего
бронзового века // Проблемы археологии Юго-Восточной
Европы. VII Донская археологич. конф. Тез. докл. - Ростов-на-Дону,
1998. - С. 68-71.
16. Супруненко
О.Б. Археологія в діяльності першого приватного музею
України. Лубенський музей К.М. Скаржинської. - Київ-Полтава:
Вид-во "Археологія'', 2000. - 392 с.
17. Татаринов
С.И., Посредников В.А., Афанасьева В.В., Федяев С.В.
Голоса тысячелетий (Очерки археологии Бахмутского края).
- Артемовск, 2001. - 74с.
18. Тереножкин
А.И. Ягорлыцкий котел // Советская археология. - 1982.
- № 2. - С. 218 - 223.
19. Тупчиенко
Н.П. Волшебная лампа принадлежала Алладину. А киммерийские
котли? // Темп 90. - Информационно-рекламный проспект.
- Кировоград, 1990. - 11. - С. 8-9.
20. Boroffka
N., Sava E. Zu den steinernen "Zeptern/Stossel-Zeptern",
"Maniatursaulen" und "Phalli" der
Bronzezeit Eurasiens // Archaologische Mitteilungen
aus Iran und Turan. - Berlin, 1998. - Band 30. - S.
17 - 113.
21. Naro G.
Die Schahtgreber von Miken. - Berlin, 1930. - 450 s.
22. Makarenko
N. La civilization des Scythes in Hallstatt // Eurasia
septentrionales Antiqua. - Helsinki, 1930. - V. - P.
22 - 48.
23. Randsborg
K. Historical Implications. Chronological studies in
European Archaeology c. 2000 - 500 B.C. // Acta Archaeologica.
- 1991. - 62. - Kobenhavn. - P. 89 - 108.
